| Farik | Дата: Середа, 22.09.2010, 22:20 | Повідомлення # 1 |
 Радикальний модер
Група: Модератори
Повідомлень: 14
Статус: Offline
| Ідея поїзденьки виникла давно, але все ніяк не вистачало чогось до її реалізації. І ось нарешті одного недільного ранку ми вирішили зробити це… З п’яти запрошених на свято з’явилося аж двоє: я і Андрій.
Виїзд з Володимира Великого, рух через Кульпарківську – міст з Городоцької на Левандівку – Шевченка – правий поворот – Брюховичі.
Тут зупинка… купівля снікерса і пива. Від залізничної станції Брюховичі поворот праворуч в бік славної чебуречної, а на першому ж перехресті – поворот ліворуч і по асфальту до його кінця…
Тут початок лісової дороги. Праворуч останній будинок: вул. Лікарська, 22 (див. фото). Завдання: пройти лісом, не зважаючи на наявність доріг, а точніше, не даючи їм шансу збити нас з пантелику та правильного напрямку.
Скажу відразу: GPS-дівайса з собою ми не мали і тому прийняли рішення їхати за компасом (який, слава Богу, був у наявності…). На наші запитання в місцевих про шлях лісом до Зашкова ми отримували настільки песимістичні відповіді про безліч перехресть, в яких неодмінно загубимось, що десь… в якийсь момент сумніви щодо позитивного результату нашої авантюрки просто паралізовували думки та опускали руки… тим більше, що блукати лісом та навколишніми селами бажання не було. Але… але! Ми хлопці не вчорашні! Як кажуть: Взяв м’яч – зіграй!
Поїхали!
З початку лісової дороги до умовної точки призначення (озеро в Зашкові, якого на мапі нема… я домалював його Пейнтом) напрямок приблизно Пн.Пн.Сх. Визначили напрямок… перевірили сонечком і поїхали. В лісі головне триматися основної дороги – вона найбільш помітна, хоча розмита в багатьох місцях на спусках і підйомах та активно петляє… а рельєф, до речі, вверх-вниз і ще раз так, і ще…. і ще… їдемо далі… Тримаємося встановленого азимуту і згадуємо фразу місцевого не зовсім тверезого пана: "Не повертайте надто вправо, бо виїдете на Гряду." Тому при кожному повороті дороги правіше… хвилюємося… (шлях лісом на мапі червоним кольором).
От почався непоганий спуск. Головне, стабільний, без підйомів… а праворуч – просвіт…. кілька дахів будинків, дорога стає стежкою… Невже Гряда? О ні! Питаємо в грибаря: "Де ми?" Відповідь: "Ви шо п’яні? Завадів!" Бінго!
Завадів - село, що межує з лісом і плавно переходить в Зашків (див. мапу).
Спуск вниз, виїзд на сільську дорогу, далі вниз на північ серед хат, Т-подібне перехрестя… праворуч…. сільська капличка…. прямо… гравійна запилючена дорога чітко на схід… ліворуч з’являється озеро… праворуч ресторан "Колиба".
"Колиба" являє собою великий комплекс з багатьма залами, барчиками і колибками, що розташований під горою, тобто від входу рухаємося вверх-вверх аж до криївки! Саме так! Криївки!
Не бару "Криївка", а справжньої повстанської землянки, господар якої з радістю розповість Вам все, що стосується уривку української історії, до якого належить дана архітектурна форма; покаже фото, зброю, одяг наших героїв, дозволить фотати та налиє 20 грамів "повстанської". Саме це місце і було метою нашої мандрівки (не через випивку, панове! Зовсім ні! )
Та не сталося так, як хотілося… Господаря не виявилося "вдома", а охорона закладу запропонувала зачекати кілька годин (!) або відвідати село Зашків. У Зашкові народився полковник Січових Стрільців Євген Коновалець і в центрі села, як мені відомо, є музей, присвячений цій визначній постаті. Та розуміючи, що в неділю відвідати музей, напевно-таки, не вийде, ми піднялися попри лівий паркан "Колиби" на пагорб, де і вирішили відпочити та пофотатися. Цей пагорб чітко кидається в очі ще з дороги селом перед рестораном.
Рельєф на пагорбі реально нереальний! Навіть не віриться, що це Львівщина… дуже схоже на Кримщину! Тут при бажанні можна побудувати непогану трасу: багато природніх трамплінів, вузька стежка, стрімкі спуски і, як бонус, чудовий вигляд озера на фоні. Одним словом, рекомендую відвідати!
А зараз трішки статистики:
Часу з Володимира Великого пройшло: 1 год. 37 хв.
Час в русі: 1 год. 15 хв.
Пройдений шлях: 20,5 км
Повертаємося домів. Від пагорбу на схід розташована немаленька полянка, з якої починається чітка дорога в ліс. Визначаємо азимут, встановлюємо напрямок і поїхали. Ця дорога (на мапі жовтим кольором) виявилась набагато цікавішою і приємнішою: присутні траверси всіх пагорбів, практично немає колійності, тверда стежка. Долаємо впале дерево і за кількасот метрів… виїздимо на перехрестя з дорогою, якою ми їхали сюди! Поворот ліворуч, а далі по знайомим краєвидам в зворотньому напрямку. "Вверх-вниз" знову почався, та ми були готові до його появи і невдовзі перший будинок (вул. Лікарська, 22). Привіт, цивілізаціє!
Дорогою через Брюховичі спостерігали страшні пейзажі: закинуті споруди – сліди "славного" комуністичного минулого, - нагадали теперішні краєвиди м. Прип’ять...
Враження від мандрівки суперські! Не втомилися зовсім, а час використали максимально ефективно! Погода не підвела: сонце світило активно, та свіжий вітер не давав перегрітися.
|
| |
| |
